ІСТОРІЯ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ В ДОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД

Автор(и)

  • Юрій Олександрович Демешко Кропивницький інститут ПВНЗ «Університет сучасних знань» https://orcid.org/0000-0003-1891-8736

DOI:

https://doi.org/10.36550/2522-9230-2020-1-9-13-18

Ключові слова:

нотаріат, нотаріус, акт, положення, суд

Анотація

У статті розглянуто процес еволюції нотаріальної справи в Україні в період другої половини ХVIII – ХІХ ст. Досліджено законодавчу базу, яка була основою в діяльності нотаріусів в окреслений період часу. Проаналізовано внесок купців у розвиток інституту нотаріату як складової, а потім відокремленої частини від судової системи імперії. Саме цей стан був провідний на посаді нотаріусів у другій половині XVIII ст. – ХІХ ст. Нотаріуси готували та засвідчували різноманітні юридичні акти, надаючи їм значення публічних актів, займалися видачею різного роду свідчень, складанням описів майна, здійсненням публічних продаж. Діяльність нотаріату в кожному регіоні контролював губернський суд, який перевіряв кваліфікацію «претендента», призначав особу на посаду нотаріуса, перевіряв його роботу. У повітах при вакантній посаді нотаріуса його функції виконував мировий суддя.

«Положення про нотаріальну частину» від 14 квітня 1866 р. визначало права й обов’язки нотаріуса. Досліджено, що завідування нотаріальною частиною під наглядом судових місць надавалося нотаріусам та старшим нотаріусам, які знаходилися при нотаріальних архівах. У містах та селищах, де нотаріуси були відсутні, засвідчення явки актів надавалося мировим суддям. Нотаріуси призначалися та звільнялися старшим головою судової палати. Звільнення не могло відбутися без судового процесу. Нотаріуси вважалися на державній службі з присвоєнням восьмого класу, але при цьому право на чини або пенсію за цим званням не мали. Зазначено, що нотаріуси, призначені урядом, мали право користуватися тими ж правами, що й помічники секретарів окружного суду.

Підкреслено, що свої функції виконували лише в межах округу, за яким окружний суд був закріплений. В інших регіонах здійснений ними акт не мав юридичної сили. По всіх актах нотаріуси несли таємницю зберігання та нерозголошення, окрім винятків, указаних державою. Нотаріуси були зобов’язані вести реєстр, де зазначалась інформація про всі здійснювані ними акти, протести та засвідчення, а також позикові зобов’язання та договори. Вони мали здійснювати різні акти за вимогою населення: видавати виписки з актових книг та копії актів, приймати на зберігання від приватних осіб різні документи. Старший нотаріус мав ті ж права, що й члени окружних судів. Старші нотаріуси мали право засвідчення актів про перехід нерухомого майна, затверджувати акти та вносити в реєстр кріпосних справ відмітки про обмеження права власності на нерухоме майно.

Посилання

Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона / под ред. И. Е. Андреевскаго. Т. 21. С.-Петербургъ : Типо-Литография И. А. Ефрона, 1897. 963 с.

О бытии купцу Голикову в Курске публичным нотариусом с правом производить и купеческий промысел, и об освобождении дома его от постоя : Сенатский, 2 июня 1759 г. // ПСЗ. Собр. 1. Т. 15. № 10960. С. 350.

О дозволении Одесским маклерам и нотариусам пользоваться дарованною Одессе льготою, не иначе, как по приобретении ими там оседлости, стоющей более 1000 рублей : Сенатский, 28 ноября 1827 г. // ПСЗ. Собр. 2. Т. 2. № 1572. С. 1015.

О новых учреждениях по Одесской Бирже и тамошнему порту : Высочайше утвержденное мнение Государственнаго Совета, 20 июля 1848 г. // ПСЗ. Собр. 2. Т. 23. Ч. 1. № 22459. С. 486–493.

О городовых и частных маклерах : Высочайше утвержденное мнение Государственнаго Совета, 14 июня 1830 г. // ПСЗ. Собр. 2. Т. 5. Ч. 1. № 3723. С. 621.

Шандра В. С. Генерал-губернаторства в Україні : XIX – початок XX століття. Київ : Ін-т історії України НАН України, 2005. 427 с.

Высочайше утвержденное Положение о Биржевых Маклерах, Гоф-Маклерах, аукционистах, Нотариусах, Корабельных Маклерах, Диспашерах, и о Биржевом Комитете для надзора за благочинием Биржевых собраний при С. Петербургском Порте : 12 января 1831 г. // ПСЗ. Собр. 2. Т. 6. Ч. 1. № 4255. С. 19, 20, 34.

О дозволении Еврейским обществам избирать из среды своей маклеров и нотариусов : Высочайше утвержденное мнение Государственнаго Совета, распубликованное 5 Января 1853 года, 8 декабря 1852 г. // ПСЗ. Собр. 2. Т. 27. Ч. 1. № 26845. С. 756.

Об отмене существующих ограничений касательно избрания и назначения Евреев в должности Маклеров и Нотариусов : Высочайше утвержденное положение Еврейскаго Комитета, 16 мая 1863 г. // ПСЗ. Собр. 2. Т. 38. Ч. 1. № 39630. С. 477.

Высочайше утвержденное Положение о нотариальной части : Именной указ, 14 апреля 1866 г. // ПСЗ. Собр. 2. Т. 41. Ч. 1. № 43186. С. 347–358.

Ахрамеева О. В., Звонок С. О. Гражданско-правовые и нравственно-религиозные аспекты исторического становления и развития нотариата как института государства и права. Нотариальный Вестник. Москва : Фонд развития правовой культуры. Вып. 2, 2007. С. 51–60.

Downloads

Опубліковано

2020-12-02

Номер

Розділ

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА; ФІЛОСОФІЯ ПРАВА